Бережанський склозавод – одне з найвідоміших промислових підприємств Тернопільщини, яке залишило глибокий слід у пам’яті кількох поколінь мешканців краю. Підприємство, яке протягом майже пів століття було справжньою гордістю Бережан і одним із найвідоміших виробників художнього скла в Україні. Його вироби прикрашали оселі, ресторани, готелі та урядові установи, а витончені келихи, вази й графини експортувалися до багатьох країн Європи і навіть до США.
Після Другої світової війни в Україні активно розвивалася промисловість будівельних матеріалів і товарів народного споживання. Наприкінці 1950-х років у державі стрімко зростала потреба у скляному посуді, тарі для харчової промисловості, світлотехнічному склі, декоративних виробах для побуту.
У Бережанах був невеликий промкомбінат, де перетягували і виготовляли дивани. Там працював невеликий скляний цех, який став виробничою основою для будівництва нового сучасного підприємства.
Враховуючи, що за 15 км від Бережан був Рогачинський кар’єр білого піску (використовується, як основна сировина для виробництва скла), прийнято рішення про організацію скляного виробництва. Додатково сприяли цьому наявність розгалуженої залізничної та автомобільної інфраструктури й наполегливі зусилля місцевих ентузіастів.
В кінці 50-х років була збудована скловарна піч, де започаткували випуск скляного посуду. Це було ручне виробництво. Для навчання професії видувальник, обробник, баночник на завод приїхали перші спеціалісти з різних підприємств: брати Верехи Євстахій і Леонід, Лебедєв, Білозеров, начальник цеху Кротов, головний художник Діордійчук. Офіційною датою заснування Бережанського склозаводу вважається 19 грудня 1961 року. Уже в січні 1962 року майстри випустили першу продукцію: серії скляних побутових виробів, які невдовзі надійшли на ринок під новою маркою.
Найкращий період розквіту припадає на 1980–1990-ті роки. Підприємство активно розширювалося і модернізувалося: вводилися нові виробничі лінії й осучаснювалося обладнання. Його територія займала майже 10 гектарів, а в різні роки тут працювало від 900 до понад 1300 осіб. Для невеликих Бережан це було ніби місто в місті. На заводі працювали два основних скляних цехи, кахельний та художній цехи, картонна, механічна і електродільниці, столярна майстерня, 5 свердловин з постачання води і очисні споруди. Завод мав власні їдальню і ковбасний цех, невеличкий медико-спортивний комплекс і клуб, компактний побутовий комплекс, де шили одяг, ремонтували взуття, працювала перукарня, два магазини, відділення банку, готель. Було підсобне господарство, теплиці та навіть зимовий сад – справжню екзотику для промислового підприємства того часу.
Впродовж майже п'ятдесяти років Бережанський склозавод був містоутворюючим підприємством. У найкращі роки тут працювала значна частина працездатного населення Бережан та довколишніх сіл. Завод забезпечував стабільну зайнятість, формував місцеві професійні традиції склодувного ремесла та зробив назву «Бережани» відомою в Україні й за її межами завдяки своїм високоякісним виробам зі скла.
Скло – це унікальний матеріал, який ще називають затверділа рідина, бо воно не має кристалічної будови і тому піддається будь-якій обробці. Серцем виробництва були скловарні печі, температура в яких перевищувала 1400°C: дві – площею по 15 м.кв. та вміщували 36 т скломаси і одна – площею 12 м.кв., що вміщувала 30 т скломаси, а також дві малогабаритні секційні печі. У таких виробничих температурах кварцовий пісок, сода та вапняк перетворювалися на рідке скло. Додавали ще допоміжні добавки для надання механічної, термічної і хімічної стійкості, а також обезбарвлювачі скла, або навпаки – барвники. В різні часи, в залежності від кон'юнктури і замовлень ринку, варили безколірне, зелене, медове, ніодимове скло і навіть кришталь з кришталевого склобою. Далі починалася найскладніша й найцікавіша робота – ручне видування. Майстер набирав розпечену скляну масу на довгу металеву трубку (виготовлену з спеціальної нержавіючої сталі з гумовою «грушею» і вмонтованим клапаном) й одним подихом починав створювати майбутній виріб. Кожен келих, збанок чи ваза проходили через десятки операцій. Цех декорування приділяв особливу увагу оздобленню виробів: тут скло розписували, шліфували та наносили фірмове окантування, завдяки чому продукція заводу набула впізнаваного стилю і високо цінувалася на ринку.
Особливою гордістю підприємства були вироби ручного видування та художнього декорування, які розписували вручну золотом, квітковими орнаментами та декоративними візерунками. Саме ця продукція стала своєрідною «візитівкою» Бережанського склозаводу та зробила бережанське скло відомим далеко за межами України. У часи найбільшого розквіту завод випускав понад 500 найменувань різних виробів. Це були келихи, фужери, чарки, вази, графини, свічники, салатники, декоративні композиції, розсіювачі для світильників тощо. Близько 40% всієї продукції експортували до Німеччини, Болгарії, Латвії, Молдови та інших країн. Експорт дозволяв значно розширити асортимент продукції: підсвічники, ялинкові прикраси, дзвіночки та інша продукція Різдвяної тематики. Недарма бережанське скло нерідко порівнювали з відомими європейськими виробами, а окремі набори сьогодні стали справжніми предметами полювання для колекціонерів.
Стільки технологій декорування скловиробів, які були впроваджені на заводі в різні виробничі та технологічні періоди, не було на жодному підприємстві колишнього Радянського Союзу і загалом в Європі. Алмазна грань, декорування препаратом золота і люстровими фарбами, шовко-трафаретний друк, піскоструйне матування, деколькоманія, декорування низькотемпературним органічними фарбами, керамічними фарбами, петриківським розписом, металізацією і «високою емаллю», яка була гордістю підприємства і яку ще називали «рельєфне декорування спеціальними емалями».
За успіхом Бережанського склозаводу стояли не лише сучасні технології, а передусім, люди. Першим директором підприємства став І.Цап, який у 1961 році фактично розпочав історію заводу з нуля. Саме під його керівництвом запрацювали перші скловарні печі, а вже за кілька тижнів було випущено першу продукцію. Його справу продовжив М. Варнавін, який очолював завод у 1965-1974 роках. Пізніше завод очолювали С.Г.Олекса, В.І.Притула, С.В.Токарський, який дав нове дихання підприємству.
Особливу сторінку в історії підприємства написала Галина Видойник, яка заводу віддала понад 25 років свого життя, 20 з яких – на посаді дирекорки. Саме під її керівництвом Бережанський склозавод досяг найбільших виробничих показників, значно розширив експорт і став одним із провідних виробників сортового скла України, а також пережив один із найяскравіших, а згодом і найскладніших періодів своєї історії – економічні зміни після здобуття Україною незалежності. Завод неодноразово нагороджувався і був переможцем серед споріднених підприємств в різних заходах та номінаціях. Мав відзнаку Президії Верховної ради України, подяки всіх Президентів України. Багато працівників заводу були нагороджені орденами і медалями, а голові правління Г.І.Видойник присвоєно звання "Заслужений працівник промисловості України". В різний час на заводі працювали головні художники Діордійчук, Я.С.Крук, В.Ф.Іванишин, А.Пилипець, Р.Л.Гарлінський, які розробляли нову продукцію і впроваджували її у виробництво.
У 1993 році підприємство було реорганізовано у відкрите акціонерне товариство. Попри складні економічні умови 1990-х років, завод не лише продовжив працювати, а й освоїв нові європейські ринки і ще тривалий час залишався одним із лідерів галузі та регулярно представляв Україну на міжнародних виставках, зокрема у Франкфурті та Празі.
В роки незалежності України завод тісно співпрацював із спорідненими підприємствами і виробниками сировини Німеччини, Італії, Чехії, Польщі, Португалії, що розширило можливості в інтенсивному розвитку, удосконаленні технології, покращенні якості продукції та забезпечило зростаючий попит і вимоги ринку збуту. На початку XXI століття Бережанський склозавод виробляв майже половину всього сортового скляного посуду України, залишаючись одним із лідерів галузі.
Плідна співпраця з ВО «Ватра» дала серйозний поштовх в освоєнні нової продукції - розсіювачів для побутових світильників. Вперше в Україні була освоєна технологія різки і фігурного формування краю. Спільними зусиллями з спеціалістами «Ватри» було розроблене і виготовлене обладнання для гарячої різки виробів на ніжці і склянок різних розмірів, а також фірмової продукції для пива. Це створило можливості значно збільшити випуск продукції і покращити якість. Крім того спільно з "Ватрою" була змонтована лінія і освоєна металізація скловиробів, а також випуск кришталевих підвісок для світильників.
В кінці 90-х початку 2000-х років завод випускав понад 500 найменувань скляної продукції загальною кількістю 10-11 млн.шт. в рік. Вироби експортувалися в 17 країн світу: Велику Британію, Францію, США, Німеччину, Чехію, Нідерланди, Бельгію, не кажучи про всі колишні республіки Радянського союзу.
Бережанський склозавод один з перших, хто почав пропонувати посуд для «приват лейбл», як правило під алкогольні та пивні бренди. Може похвалитися завод і ще одним ноу-хау. Йдеться про упаковку на 6 одиниць, яку розробляли спільно з Обухівським паперовим комбінатом. Тоді ніхто подібного в Україні не робив, а ринок вимагав такого підходу.
Цікавою співпраця була із одним поважним німцем Вернером Замом – власником заводу з декорування скла. Він був частий гість в Бережанах і перед смертю заповів склозаводу і передав 6 унікальних пресів і понад 200 прес-форм – нечуване багатство для виробництва тих часів.
У 2000 році завод придбав ще один виробничий майданчик, де було організовано роботу нового цеху декорування і фірмового магазину "Бережанське скло", а також відведено місце для складування готової продукції. В цьому ж році завод розпочав будівництво нового цеху під механізоване виробництво виробів на ніжці.
У 2003 році завод реорганізували з відкритого в закрите акціонерне товариство, після чого завод очолив В.Гайдукевич. Втім наприкінці 2000-х років Бережанський склозавод зіткнувся з низкою викликів, що призвели до його занепаду. Серед основних причин – різке підвищення цін на природний газ, який є головним ресурсом для склозаводу, а також фінансові труднощі і накопичені борги підприємства через невдалі інвестиції та часту зміну керівництва після тривалого управління заводом Г.Видойник. Через це у 2008 році було звільнено понад 450 працівників, у наступні роки поступово закривалися виробничі цехи й припинялася виплата заробітної плати. У 2010-х роках з’явилися спроби модернізації й залучення інвесторів, але через брак коштів і втрату конкурентоспроможності вони так і не були втілені, тож завод остаточно припинив свою роботу.
Та хоча підприємство і зупинилося, його історія не завершилася. Сьогодні бережанські вази, келихи й збанки можна побачити в музеях, приватних колекціях та родинних сервізах, які дбайливо зберігають як сімейні реліквії. Вони нагадують про час, коли невелике місто Бережани було одним із центрів українського художнього склоробства, а майстерність місцевих склодувів знали далеко за межами країни.
Частина асортименту Бережанського склозаводу експонується в виставковому залі етнопарку сімейних вражень «Агроленд».