ІСТОРІЯ ТРИПІЛЬСЬКОГО СВІТУ

Історія трипільського світу налічує понад дві тисячі років. Трипільська археологічна культура — сліди існування на теренах України 7000-5000 років тому цивілізації давніх хліборобів. Межі її поширення — від Прикарпаття на заході України, до Дніпра на сході.
Назву «трипільська» культура давніх хліборобів отримала за назвою містечка Трипілля на Київщині, де восени 1897 року археолог Вікентій Хвойка провів розкопки давнього поселення. Існували й інші її назви — «дніпровська», а на заході України — «культура мальованої кераміки».
В Україні відомо понад 2300 пам’яток трипільської культури. Давні поселення, святилища, поховання та скарби трипільців представлені у 19 її сучасних областях. Культурна спільність Кукутень-Трипілля помітно вирізняється поміж синхронних їй археологічних культур на схід від Карпат за цілою низкою показників. Серед них: кількість та розміри поселень, їх укріплення, типи будівель, монументальна архітектура, яскрава матеріальна культура з багато орнаментованим посудом та різноманітною пластикою.
На початках Трипільської епохи вже існувала низка важливих технологій, що визначали рівень тогочасних хліборобських культур у Давній Європі, серед яких ключовими були пов’язані із сільським господарством та життєзабезпеченням. Це хліборобство, виноградарство та виноробство, тваринництво, певні знаряддя праці, колодязі, житлобудування, монументальна архітектура, ткацький верстат, гончарні горни тощо. Кількість технологій та винаходів, зроблених у трипільські часи, між 5000-3000 рр. складає 25, тобто майже удвічі перевищує досягнення попереднього періоду, у два з половиною рази тривалішого. Ці інновації стосувались як аграрної галузі (плуг, зубчасті серпи, удобрювання полів), тваринництва (винайдення кочового тваринництва, доместикація коня, віслюка, використання вовни), так і нехарчового виробництва.
Майже третина винаходів стосується галузі металургії та металообробки (мідь, золото, срібло, бронза). Особливо слід відзначити винаходи у сфері комунікацій (колесо, транспортні сани, в’ючні тварини) та інформаційній сфері (піктографічна протописемність), а також вдосконалення зброї і винайдення системи мір. Таким чином, саме V-IV тис. до н.е. були часом найінтенсивнішої «винахідницької активності» древнього населення Старого Світу. Особливо слід підкреслити досягнення трипільців у хліборобстві та тваринництві. Вони пристосували ці галузі відтворювального господарства до умов лісової та лісостепової смуг та долин великих річок на значній території між Карпатами та Дніпром.

На початку 4 тис. до н.е. було запроваджено внесення органічних добрив під зернові. Зерно почали використовувати для годівлі тварин, зокрема, свиней. Зі зростанням врожаїв та посівних площ пов’язане винайдення і запровадження зубчастих серпів, які забезпечили вищу продуктивність праці. Тварин стали використовувати у якості тяглової сили (воли) та під в’юк (коні). У другій половині 4 тис. до н.е. за участі трипільців винайдено кочове тваринництво, яке стало основою економіки степового населення. Крім того вони розробили системи господарювання у лісовій смузі, які стали основою економіки на цих землях. Ці дві системи господарювання були у використанні у наступні тисячоліття, включно до часів Київської Русі. Більшість згаданих вище винаходів, зроблених між 5000-3000 рр. до н.е., у різний час були відомі та успішно використовувалися: видобуток міді, золото, срібло, бронза, плуг, колесо, домашній кінь, розведення овець заради вовни.
До монументальних споруд цілком можна віднести укріплення та громадські будівлі (храми) на великих трипільських поселеннях. Використання існуючої (а згодом і створення) розвиненої знакової системи керамічних «жетонів» для обліку свідчить про впровадження трипільцями систем обчислення, зберігання та передачі інформації у господарській та сакральній сферах. Робота з металом, облік та розподіл деяких видів сільгосппродукції, обмін тим же металом передбачали наявність системи мір та ваги у першій половині IV тис. до н.е., керамічних форм стандартних розмірів для випарювання солі, метричні характеристики багатоканальних гончарних горнів тощо. Крім перерахованих, до важливих інновацій періоду існування Трипілля слід віднести ще три: вертикальний ткацький верстат, багатоканальні гончарні горни, а також великовантажні транспортні сани. Варто також звернути увагу на кремнеобробку, бо її значення для тих часів у забезпеченні інструментами та зброєю була доволі значною. У Трипіллі були використані дві дуже значні інновації: вістря метальної зброї (стріл, дротиків, списів) з двосторонньою обробкою та зубчасті серпи. Обидві вони пов’язані з технологіями отримання так званих «великих пластин» кременю (заготовок довжиною понад 15-18 см) для одержання яких необхідне використання спеціального верстата з мідним посередником.
На поселенні Бодаки відкриті сліди масового виробництва наконечників для метальної зброї, заготовками для яких служили такі пластини. У той же час було налагоджено масове виробництво сокир та іншого деревообробного інструменту з білого кременю в майстернях, розташованих у середній течії Дністра. Слід зазначити, що розвиток виробництва також був би неможливим без ґрунтовних знань про мінеральну сировину – властивості тих чи інших матеріалів, способи їх пошуку та видобутку, переробки та подальшого використання. За деякими підрахунками, перелік використовуваної сировини становив до 150 позицій. У виробництві були задіяні як відносно прості знаряддя, так і різні пристрої та споруди: верстати для віджиму пластин, ткацький верстат, гончарні і, ймовірно, металургійні горни.
Осередком технологічних інновацій та центрами суспільного розвитку стали трипільські міста, час появи та існування яких припадає на період між 4300-3400 рр. до н.е. Їх розміри сягали 100-300 гектарів, вони мали укріплення та монументальні споруди-храми. Тут проживали тисячі людей. Найбільші із них виявлені між Південним Бугом та Дніпром — поблизу сіл Майданецьке, Доброводи, Небелівка, Тальянки та інших. Відомі вони і на Поділлі, де їх розміри становили від 50 до 120 га. Епоха трипільської цивілізації заклала підвалини технологій та духовної культури і таким чином визначила подальшу траєкторію нашої історії. Вона показала, що на цій землі люди мають усі можливості для розвитку добробуту, досягнення високого рівня життя, спираючись на ресурси краю та власні сили.

ТРИПІЛЬЦІ НА ТЕРНОПІЛЬЩИНІ

Кожен куточок трипільського світу має свою неповторну історію, яку нині можливо відтворити завдяки результатам археологічних розкопок. На Тернопільщині нині відомо вже понад 200 трипільських пам’яток, не менше ще чекають на відкриття. У цих краях перші трипільські поселення з’явилися майже 7000 років тому — на Дністрі та Збручі. Найвідоміші з трипільських пам’яток регіону — поселення Окопи (найдавніше з відомих), печера-Святилище Вертеба (поблизу села Більче-Золоте), поселення Кошилівці та Заліщики, поселення-майстерня давніх кременярів поблизу села Бодаки. Розкопки трипільських старожитностей на Тернопільщині почалися ще 1870 року біля села Кошилівці. Це були одні з перших розкопок пам’яток цієї культури в України. Потім було відкрите поселення у Заліщиках, стали досліджувати печеру Вертеба. Наукові дослідження тривають і у наші дні, в тому числі, за участі вчених з інших країн. Нині відомо, що перші трипільські поселення з’явилися на річці Збруч. Найдавніше з них (нині затоплене) майже 7000 років тому було збудоване при впаданні цієї річки в Дністер, біля сучасного села Окопи. Притоками Дністра трипільці рухалися далі на північ. Близько 6500 років тому постало поселення біля села Глибочок (колишній Борщівський район). Його мешканці вже вміли виготовляти чудовий мальований посуд.
Що ж приваблювало в ті часи людей у цих краях, окрім землі та лісів? Виявляється, мінеральні ресурси. Одним із них була мідна руда, а трипільці вміли працювати з металом. На поселенні біля Глибочка знайдено скарб виробів, виготовлених з місцевої міді. Серед них: сокира, ювелірні прикраси. Ще одним скарбом цих країв був кремінь, адже з нього виготовляли сокири, зброю, леза до серпів. Між Кременцем і Вишневцем утворився цілий район, населений давніми кременярями. Найбільша з майстерень досліджена біля села Бодаки. Звідси вироби давніх майстрів розходилися по усьому трипільському світу. Одним з головних споживачів виробів з цих країв були трипільські міста — такі, як Тальянки та Майданецьке. Скарб з виготовлених тут заготовок до серпів знайдений на трипільському поселенні поблизу села Халеп’я на Дніпрі.

На Тернопільщині знайдено одну з найдавніших і найшанованіших трипільських святинь, яка знаходилася у печері Вертеба, що поблизу села Більче-Золоте. Тут давні хлібороби упродовж понад тисячі років вшановували своїх богів, ховали померлих. Сліди цього святилища виявлені у печерному лабіринті вісім кілометрів завдовжки. Вивчення людських решток з печери Вертеба у співпраці із вченими із США дало змогу вперше в світі вивчити генетику трипільців, встановити їх родовід. Виявилося, що трипільці є нащадками місцевих мисливців та рибалок і представників найдавніших хліборобських цивілізацій Анатолії, а їх далекі нащадки і досі є серед мешканців України. Тернопільщина була одним із осередків, звідки трипільці розселялися на північ, до Західного Бугу та на схід, до Дніпра. Цими землями вже тоді проходили важливі торгові шляхи, які вели не лише в трипільські землі, але й далеко за їх межі, за Карпати та на Кавказ.
Трипільська епоха у цих краях тривала майже дві тисячі років і вона не минула безслідно. Давні майстри передали у спадщину наступникам технології видобутку та роботи з металом, обробки кременю. Уміння та знання трипільців, збережені їх нащадками, стали тим фундаментом, на якому було створено культури бронзового віку — шнурової кераміки та інші.
Відкрита археологами спадщина трипільців дивує і надихає нас сьогодні, адже це яскрава і славна частина багатотисячолітньої історії нашої землі.
за матеріалами М. Відейка та М. Явтушенка